Методична скарбничка

.

Методична скарбничка

107

 

 

 

97863346                  7207

Методична робота є одним із способів управління навчально-виховним процесом у ДНЗ, підвищенням професійної компетентності педагогів. має творчий і науковий характер.

Методична робота — одна з основних складових різнобічної діяльності методиста ДНЗ. Удосконалення навчально-виховного процесу та підвищення професійного рівня кожного вихователя відбувається саме через систему методичної роботи.

У сучасній дошкільній освіті, в якій відбувається активне реформування, методична служба є ланкою, яка об’єднує між собою діяльність педагогічного колективу і державну систему освіти, психолого-педагогічну науку, перспективу педагогічного досвіду. Методична робота в дошкільному закладі базується на принципі системності колективної та індивідуальної праці вихователів над підвищенням своєї науково-теоретичної підготовки, професійної майстерності.

Основною метою роботи є підвищення якості навчально-виховного процесу, що відповідає сучасним вимогам, шляхом удосконалення професійної майстерності педагогічних кадрів.

 

                           Становлення дитячої особистості

1. Коли дитину оточує критика, вона звикає засуджувати.

2. Коли дитину оточує ворожість, вона звикає воювати.

3. Коли дитину оточують насмішки, вона стає сором’язливою.

4. Коли дитина живе з почуттям сорому, вона набуває комплексу вини.

5. Коли дитина живе в атмосфері толерантності, вона вчиться бути терпимою.

6. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.

7. Коли дитина живе в атмосфері чесності, вона вчиться справедливості.

8. Коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

9. Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти іншим.

10. Коли дитина живе в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе.

11. Коли дитина живе в атмосфері прийняття, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

 

 

ВИДИ ПРАЦІ ДІТЕЙ.

Праця є творчим видом людської діяльності, що потребує від людини не тільки спеціальних знань і умінь, дотримання технологічної дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею продукт. Навіть у дошкільному віці вона є різноманітною за змістом. Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Самообслуговування

Виховне його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування дитина привчається до порядку й організованої поведінки, оволодіває всіма компонентами трудової діяльності. У неї поступово формується вміння бачити результат праці, встановлювати зв´язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної і незалежної особистості. Якщо в молодшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, формують трудові навички, то у старшому дошкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов´язкову. Уваги педагога вимагає чіткість організації життя дітей, наявність відповідних побутових умов, що є передумовою своєчасності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.
Господарсько-побутова праця
Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти
У середньому дошкільному віці вихователь продовжує формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих якісно, старанно, охоче. Зміст цієї праці ускладнюється за рахунок збільшення кількості, деталізації процесів. Передусім вихователь має допомогти дитині з´ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціонально підготувати робоче місце, правильно виконувати посильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, навести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох-утрьох).і порядку в приміщенні, на інших територіях життєдіяльності дитини, допомога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результатом (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл; вихователю — у підготовці до заняття, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього — прибирати матеріали, складати на місце іграшки).
У старшому дошкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання. Праця у цьому віці все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов´язків. Перед педагогами відкриваються можливості для реалізації програмних завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгоджено, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін.
Організовуючи господарсько-побутову працю, вихователь використовує різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосередню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дітей; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільно значущих учинків тощо.
У старших дошкільників поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елементами новизни (конкурс “Хто краще накриє стіл до обіду”, колективні обговорення творчого виконання обов´язків черговими у групі та ін.).

Праця в природі

Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об´єктами живої природи — працюють у куточку природи, на городі, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.
Праця в природі є доступним дітям дошкільного віку видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної копіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об´єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Ручна (художня) праця

Функціональною її метою для дітей є виготовлення виробів з паперу, картону, тканини: іграшок-саморобок, вітальних листівок, ялинкових прикрас, персонажів і декорацій лялькового театру, букетів із засушених рослин, килимків для ляльок, серветок тощо. Виготовлення подарунків рідним і друзям справляє великий вплив на моральну свідомість дитини (привчає виявляти увагу до оточуючих, працювати заради того, щоб зробити їм приємне). Така праця розвиває уяву, спостережливість, художнє мислення, естетичне чуття, конструктивні здібності, моторні навички дітей, формує корисні практичні навички, збагачує знаннями про властивості різних матеріалів. її результати здебільшого викликають позитивні емоції, захоплення дорослих, що посилює ефект самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження дитини, збуджують у ній здорове честолюбство. Нерідко вже з дошкільного віку дитина починає усвідомлювати свої здібності, талант, виношувати мрію на все життя.
У різних вікових групах різні види праці мають неоднакову питому вагу. У молодших і середніх групах переважає самообслуговування та прості види господарсько-побутової праці, а у старших — праця в природі та художня праця.

 

 

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбувається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумовою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

ТРУДОВІ ДОРУЧЕННЯ

За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширенішою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов’язків, виконання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат. 
Залежно від критеріїв виокремлюють такі види доручень: 
— за складністю: складні та прості; 
— за тривалістю: короткочасні, епізодичні та тривалі; 
— за характером організації дітей: індивідуальні та групові. 
Молодшим дошкільникам вихователь дає прості доручення, які є епізодичними, короткочасними (наприклад, покласти на місце іграшку, принести стілець та ін.). Починаючи з середнього дошкільного віку дітям доручають складніші і триваліші справи, які можуть бути пов’язаними з проханням або звертанням до інших осіб, прибиранням і підтриманням порядку в ігровому куточку, доглядом за тваринами у куточку живої природи тощо. 
За змістом діяльності щодо виконання доручень їх поділяють на: 
— доручення, пов’язані з участю в іграх, використанням іграшок, організацією занять; 
— побутові доручення; 
— доручення допомагати малюкам (для старших дітей); 
— доручення — прохання дорослих; 
— доручення, пов’язані з роботою в куточку живої природи, на земельній ділянці дитячого садка. 
Виконання доручень виховує у дошкільнят обов’язковість, відповідальність, привчає їх до вияву вольових зусиль щодо самоорганізації діяльності задля досягнення результату. Але для цього важливо, щоб діти усвідомлювали доцільність, значущість для них загальної справи, конкретних доручень. Доручаючи дитині самостійну справу, педагог має враховувати відсутність соціального, трудового, комунікативного досвіду дитини, рекомендуючи у зв’язку з цим раціональні способи її виконання. 
Ефективним щодо цього може бути ознайомлення дитини з такими правилами виконання доручення: 
— отримавши доручення, подумай, чи правильно ти зрозумів, що потрібно робити; 
— сплануй, як виконати цю роботу; 
— працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задоволення і користь; 
— проінформуй про завершення справи того, хто доручив її тобі; 
— проаналізуй, чи не потрібно зробити ще щось. 
Зацікавлений у вихованні самодостатніх особистостей педагог заохочуватиме ініціативу дошкільнят у прийнятті і виконанні доручень. 
Виконання групових доручень привчає дітей до узгодження своїх дій, збагачує їх досвідом співробітництва, прищеплює гуманістичні почуття, виховує вміння бути уважними одне до одного, допомагати одне одному.

ЧЕРГУВАННЯ

Ця форма доручення полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов’язків стосовно своїх одногрупників. Чергування суттєво стимулюють розвиток дитини, адже вони вимагають немалих зусиль і напружень, що зумовлює її фізичне зміцнення, набуття знань про властивості та якості різних предметів, виробляє усвідомлення значущості своєї праці, навички роботи на конкретний результат. Вони є дієвим засобом виховання почуття відповідальності у дошкільників, формування самостійності, працелюбства, взаємодії у колективній роботі. 
Наприкінці молодшого дошкільного віку вихователь починає залучати вихованців до виконання деяких обов’язків чергових у їдальні, а починаючи з середнього дошкільного віку, діти чергують систематично в їдальні, на заняттях, у куточку живої природи тощо. 
З дорослішанням дошкільників поступово ускладнюються їхні доручення за змістом роботи, формами об’єднання дітей, вимогами до самостійності й самоорганізованості. Залежно від мети, яку переслідує педагог, для чергувань об’єднують дітей з однаковим рівнем трудових умінь, працелюбства, почуття відповідальності (для вдосконалення навичок взаємодії у колективній роботі) або з різним, але не дуже контрастним рівнем трудових умінь і самостійності (з метою вирівнювання розвитку). Для забезпечення психологічної сумісності дітей під час колективних чергувань педагог має добре знати їхні індивідуальні особливості, з урахуванням яких розподіляти конкретні доручення. 
СПІЛЬНА ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ.
Використання цієї форми організації трудової діяльності дітей можливе у старшому дошкільному віці. Вона може об’єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, робота на клумбі та ін.). Колективній праці властиві спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками, залежність їх один від одного. 
Об’єднання дітей для колективної праці є ефективним за наявності у них досвіду співробітництва, належного оволодіння навичками конкретних видів праці. 
Знання індивідуальних особливостей дітей дає змогу об’єднувати їх у групи різних рівнів співробітництва: 
— об’єднання дітей високого рівня співробітництва з однолітками низького рівня, які симпатизують один одному; 
— включення дітей низького рівня співробітництва у групи, до яких належать найактивніші діти високого рівня розвитку взаємин. 
Систематичність залучення дітей до трудової діяльності забезпечують різні її форми організації.
Дослідники виокремлюють такі види колективної праці, як праця поруч, загальна і спільна праця. 
Праця поруч — форма організації трудової діяльності, за якої діти незалежно один від одного, одночасно виконують індивідуальні завдання. У процесі роботи поруч виникає безпосереднє спілкування, яке часто спонукає дітей до надання допомоги одне одному, створює сприятливі умови для виховання доброзичливих стосунків. Цей спосіб організації трудової діяльності є проміжним етапом до колективної праці. 
Загальна праця— форма організації колективної діяльності дітей, яку характеризують спільні мета і результат. Загалом трудовий процес розгортається як індивідуальний. Наприклад, дітям необхідно прибрати стелаж з іграшками. Для цього вони повинні виконати конкретні завдання: одна дитина витирає іграшки, друга — полички, третя — лялькові меблі, а спільним результатом буде порядок на стелажі. Значущість кожного окремого результату і зв’язок його з іншими виявляється тільки після закінчення всього процесу діяльності. 
Спільна праця— складний різновид колективної діяльності, що передбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідовних трудових дій над певним об’єктом, який переходить від одного учасника трудового процесу до іншого. Всі трудові дії при цьому мають певну завершеність (наприклад, прибирання снігу на майданчику передбачає такі послідовні трудові дії, як згрібання, наповнення ящиків, перевезення). Цей вид колективної праці використовують у старшому дошкільному віці, він потребує чіткої організації. Під керівництвом вихователя діти попередньо обговорюють суть і послідовність дій, з урахуванням складності трудових операцій визначають кількість учасників для кожної з них, розподіляють дії між учасниками, враховуючи їхні бажання і можливості. 
Різноманітні ситуації взаємодії потребують дотримання дітьми, які об’єдналися у групи, певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей із цими правилами є одним із засобів педагогічного керівництва їхніми взаєминами. При цьому слід враховувати і залежність правил від моральних норм, які є більш загальними вимогами. Особливої уваги педагога потребують вихованці, які, знаючи правила і вимагаючи дотримання їх від інших, самі ігнорують їх. Таким дітям варто доручати спільну справу разом з активними однолітками, які добре засвоїли моральні норми, внаслідок чого спрацьовує ефект взаємодоповнення: активні діти співпрацюють з тими, хто охоче бере участь у спільних справах, а ті, хто формально ставиться до моральних вимог, за такої ситуації вже не можуть ухилитися від них. Схвалення вихователем такого співробітництва, його попередня оцінка (“Я впевнена, що ви успішно впораєтесь із завданням”) орієнтують дітей на сумлінну працю.

Використання різних форм організації трудової діяльності дітей збуджує у них “прагнення серйозної праці”, без якої життя людини “не може бути ні гідним, ні щасливим” 
(К. Ушинський).